Нарешті серед кінопрем’єр з’явилася стрічка, яка може підняти настрій небанальним музичним дослідженням. Та навіть більше – повернути у часи, коли майже весь світ фанатів від The Beatles. Проте в документальному фільмі «Вусатий фанк» мова йдеться зовсім не про «Ліверпульську четвірку», а про українські гурти, що створили свій унікальний жанр, вдало поєднуючи американський чи британський саунд із багатоголоссям та самобутніми карпатськими ритмами.
«Вусатий фанк»
Жанр документальний фільм
Режисер Олександр Ковш
Студії «Т.Т.М.»
Рік виходу 2021
Сайт IMDb
«Вусатий фанк» – це повнометражний розбір української музики кінця 1960-х і початку 1970-х, знятий за ідеєю музичного редактора Віталія Бардецького. Проект створили за підтримки Держкіно (виробництво стрічки було повністю профінансовано державою).
Нам такого фільму дійсно не вистачало, адже документалки про культових музикантів від BBC — це добре, але часом хочеться дізнатися, що ж відбувалося саме з українською сценою, коли у світі з’явився біґ-біт. Як виявилося, це був надзвичайно цікавий період, під час якого ідеологічні заборони неочікувано підштовхнули талановитих людей до креативу.
Коли жорсткий тоталітарний режим було трохи послаблено, молодь любо припадала до «капіталістичних занепадницьких звуків», що звучали з вінілових платівок. Ті, хто вмів грати на музичних інструментах, вже досить активно копіювали звучання «бітлів», проте не встигли вони дати декілька концертів, як партія організувала все по-своєму, взявши розваги під певний контроль.
Тепер перед музиками стояло завдання зібрати колективи, які б могли перехопити увагу меломанів, що були в захваті від західного року. Однак називатися групою вони не могли, а от вокально-інструментальним ансамблем – то будь ласка, скільки завгодно, аби тільки все було пристойно.
Так по всій Україні з’явилися численні ВІА, серед яких були ентузіасти із художньої діяльності та цілком професійні колективи, які доволі швидко стали популярними (наприклад, «Водограй», «Візерунки Шляхів», «Жива Вода» та «Світязь»). Хтось з них тяжів до рок-н-ролу, хтось грав свінг та бугі, а хтось захоплювався фанком, були навіть експериментатори (як от ансамбль «Опришки», творчість якого можна назвати першим психоделічним українським роком). Вони зналися на світовій музиці, в чомусь навіть відверто копіювали її, проте з часом ці музиканти винайшли свій унікальний напрямок, додаючи до пісень традиційне народне звучання із багатоголоссям та західноукраїнськими ритмами.
Про це у документальному фільмі розповідають самі учасники ВІА, які охоче діляться спогадами та сміються з того, як залізна завіса не могла зупинити жагу до якісної музики. Дивно, але за весь цей час явище самобутньої української творчості, що існувала в 60-х та 70-х, так і не отримало жодної назви. Тож творці стрічки взяли ініціативу у свої руки та вигадали назву вусатий фанк. Чому саме вусатий? Все дуже просто – більшість учасників відомих чоловічих колективів із гордістю носили вуса, це помітно навіть на обкладинках платівок.
У стрічці «Вусатий фанк» є змонтовані уривки відеозаписів із виступами гуртів, на яких музиканти дійсно виглядають як представники біт-покоління. Проте як і у звучанні, у зовнішньому вигляді ВІА є свої автентичні відмінності. Виходячи на сцену або на знімальний майданчик, музиканти одягали сценічні костюми, в яких модні тенденції гармонійно поєднувалися із впізнаваними етнічними елементами, які до цього асоціювалися лише із народним вбранням.
Є у фільмі ще й інші архівні кадри, на яких можна роздивитися українські міста та прогресивну молодь того часу – ці матеріали викликають неабиякий інтерес, адже їх навряд можна знайти у відкритих джерелах. Щоб урізноманітнити документалістику, творці «Вусатого фанку» додають до стрічки сцени з ліричними відступами, відзняті в наші дні. Проте вони лише відволікають від захоплюючої подорожі у минуле та від уривків інтерв’ю з музикантами, які охоче згадують свою молодість.
До речі, їх спогади охоплюють не лише історію створення унікальної музичної сцени. Музиканти пригадують, як вінілові платівки потрапляли до України, скільки вони коштували та називають точки, де їх можна було знайти, попри намагання міліції розігнати збіговиська меломанів. Також учасники ВІА розповідають про єдиний на той час рекорд-лейбл та про особливості записів, які проходили всього за одну ніч.
Коротко кажучи, «Вусатий фанк» – це не просто ностальгія за минулим, а можливість побачити, яким було життя українських музикантів, що створювали пісні з унікальним звучанням, орієнтованим на світові тенденції.
4 Редакция ITC.UA Плюсы: дослідження української музики кінця 1960-х і початку 1970-х; інтерв’ю з музикантами, які діляться цікавими фактами; спогади про музичну сцену, а разом з цим і про життя меломанів; архівні відео Минусы: сцени з ліричними відступами, зняті в наші дні Вывод: «Вусатий фанк» – це влучна розповідь про самобутню українську музику, яку намагалися обмежити рамками вокально-інструментального ансамблю, проте вона була значно цікавішою та прогресивнішою, ніж радянські погляди на культуру.
