Мабуть, мало хто чув про новий український фільм «Мати Апостолів» – він вийшов у широкий прокат на початку грудня, проте дізнатися про цю подію вдасться хіба що з афіші, на якій можна роздивитися логотип фонду Девіда Лінча. У стрічки режисера Зази Буадзе майже не було промокампанії, і після перегляду фільму стає зрозуміло, що великою популярністю серед глядачів драма все одно б не користувалася. Причина зовсім не у важкій драматичній темі фільму, а скоріш у бажанні наділити святістю майже кожну хвилину воєнної драми.
«Мати Апостолів»
Жанр військова драма
Режисер Заза Буадзе
В ролях Наталія Половинка, Богдан Бенюк, Олександр Пожарський, Світлана Осипенко, Станіслав Щокін, Юрій Кулініч, Сергій Дерев’янко, Ірина Тамім, Сергій Медін та ін.
Студії «Золоте Руно»
Рік виходу 2020
Сайт IMDb
«Мати Апостолів» – це робота грузинського режисера Зази Буадзе, який мешкає в Україні понад десять років. Він екранізував історичний бойовик «Червоний», а також військовий детектив «Позивний «Бандерас»». Новий фільм Буадзе став присвятою матерям, у яких під час війни загинули діти.
Події стрічки відбуваються у 2014 році. Головна героїня фільму Софія дізнається, що літак її сина було збито, живий він чи мертвий — досі невідомо. Жінка самотужки вирушає на окуповану територію Донбасу, не маючи уявлення про те, куди їй слід звертатися. Так починається моторошна подорож люблячої матері, яка відмовляється чекати поганих новин, сидячи вдома. На шляху Софії зустрічаються люди, які допомагають їй, однак українського льотчика шукає не тільки рідна мати, а й угрупування так званих «ополченців».
Фільм було знято за підтримки Міністерства культури України, а от Держкіно посприяло лише промокампанією (якої майже не було). Також партнером проекту виступив благодійний фонд Девіда Лінча в Східній Європі. Можливо, хтось пам’ятає, як у 2017 році Лінч приїздив до Києва з візитом. Тоді він розповідав про трансцендентальну медитацію перед пресою та брав участь у заходах, пов’язаних з відкриттям фонду. За декілька днів режисер поїхав, а фонд розпочав роботу, визначивши свою місію як «допомога в запобіганні травматизму і токсичного стресу». Тож, якщо коротко, то в зйомках фільму «Мати Апостолів» сам Девід Лінч участі не приймав та навряд хоч раз чув про них.
Фільм «Мати Апостолів» безперервно слідує за головною героїнею у виконанні Наталії Половинки, не полишаючи її для зміни подій чи знайомства з іншими героями. Коли сюжет починає розвиватися на окупованій території, на шляху героїні трапляються різні люди. Чесно кажучи, «різні» – це навіть перебільшення, бо персонажі Донбасу показані Зазою Буадзе дуже однобоко та максимально стереотипно. Як от сусідська жінка, яка заходить у квартиру, одразу хапаючи пляшку горілки й проголошуючи те, як їй в принципі все одно на війну. Чи жителі передмістя, які говорять про провину майданівців. На фоні цього світлий персонаж Богдана Бенюка, який знайомиться із головною героїнею в автобусі та безкорисливо пропонує їй допомогу, здається дуже надуманим та майже книжковим (прекрасно поставлена театральна мова Бенюка, на жаль, також грає проти нього).
Майже єдиний актор, якому вдається надати природності своєму герою – це Олександр Пожарський. У стрічці він втілив «ополченця» з позивним Койот, який має свої плани на українських льотчиків. Негативний герой Пожарського отримує шанс представити минуле, і артист робить це досить виразно.
Основна і дуже помітна проблема драми «Мати Апостолів» – це бажання режисера надати святості своєму фільму. Якщо спочатку це може сприйматися як жест поваги до збирального образу матері, то через дві години перегляду фільму складається враження, що перед нами цілком реальна спроба екранізувати ікону.
Судячи з коментарів Зази Буадзе, сценарій створювали під Наталю Половинку, яка досліджує та виконує найдавнішу традиційну українську музику. Тож не дивно, що головна героїня співає в кадрі. Цей ліричний прийом міг би добре спрацювати, якщо акторка проявила б таким чином свої емоції в одній з кульмінаційних сцен (що вона і робить, але це вже не справляє жодного враження). Натомість Наталя Половинка співає в кадрі так часто, що це карикатурно відображається на її персонажі, який ніби не відчуває недоречність ситуації. Тож задушевний спів у тиші автобуса, що проїжджає повз блокпости, навряд викличе щось, крім здивування. На щастя, це не єдина музична частина фільму, стрічку також доповнили камерною музикою, без якої сприймати довгі сцени було б важко.
Тема матерів, які втратили дорослих дітей на війні, вкрай важлива, вона має залишатися в інформаційному полі. Тож трохи шкода, що перший український фільм, який масштабно взявся за зображення цієї трагедії, переграє з релігійністю. Як можна здогадатися по назві стрічки, «Мати Апостолів» має на меті закріпити святенність жінки, що готова жертвувати собою заради своїх та чужих дітей. Та манера, в якій Заза Буадзе розповідає історію, відчутно відштовхує. Героїня матері у його фільмі зовсім не розвивається, а лише поступово перетворюється на святу, що відображається навіть у візуальних рішеннях стрічки. При цьому інші учасники подій проговорюють репліки з лайкою, тож стрічка не рекомендується до перегляду з дітьми.
